Збирай шматочками душу свою,
Ніби нічого з нею не сталось.
Вибий з себе це гнівне "мушу":
Як ти казав "нам ничего не осталось".
Забий в своїй памяті ті вогнища пристрасті,
Їх більше не буде, пробач , не сумуй.
Та доки в голові твоїй живуть протиріччя
Ти їх в собі як папір спалюй.
Думки твої дивні лізуть наружу.
Забиті, скуйовджені, затьмарюють погляд.
А я з тобою ніби пірнаю у душу:
У душу твою, де на мене чекає холод.
І хоч я не знаю як далі рухати ноги,
І хоч мі здається, що сиві, гнилі думки:
Я сподіваюсь, що дорослими стали трохи,
І нам вистарче снаги спалити старі свічки.
Не шукаю пригод я більше в собі,
Не шукатиму також в тобі спокою.
Хаос навіки з'єднав потужні ланки
Тих усіх слів, що люди кличуть любов'ю.
9 листопада 2014 року
00:23
що люди кличуть любов ю
© Copyright: Астральная Проекция, 2014
Свидетельство о публикации №114110901278
Свидетельство о публикации №114110901278
Рецензии