Райская элегия Из Лины Костенко

РАЙСКAЯ  ЭЛЕГИЯ

Опечалилась Ева,
          и Адам озабоченный ходит,
и седыми клоками Бог тучи рвёт из бороды,
сколько в райском садил — ничего не выходит,
ничего не родит,
             лишь запретные зреют плоды.
 
Бог трясёт кулаками:
                ответствуйте, что тут за время?!
Кинешь взглядом с небес, а запретных плодов — о-го-го!
Ева сушит узвар, Ева варит из них варенье,
засыпает в бутыли, и вот заиграло вино!

Бог взывает: о женщина!
                Быть тебе слабым твореньем!
Ты забыла, что Я сотворил твою плоть из ребра?
Не сопера ты Мне, в твоём вареве: соки, коренья…
Протолчёшься всю жизнь — не дождёшься добра.

А она отвечает:
               —  На то ж оно, Госроди, лето,
чтоб плоды созревали. Твой мир совершенный — плох.
Человечества нет, прессы  нет, нет главлита,
а цензура в фаворе, и есть запрещённый плод!

Бог к Адаму:
          — Давай, приструни-ка свою половину,
ишь, анафема-вера, смотри, распоясалась, м-мать!..
Я бы, Боже, сварил не запретную ей картошку,
дак вон всё забурьянено. Можно лопату сломать.

И подкрался к Адаму
                тогда Змий-Искуситель,
подтянул партупею и ласково муркнул, как кот:
— Тут несметно гнилушек,  тебя хочет спасти Спаситель.
Ну, сорви, съешь хотя бы один незапретный плод!

Беспринципный Адам, хоть боялся господней пощёчины,
а добавил,  увязнув по самые уши в грехе:
— Если, Боже, плоды
                незапретные и —
                просрочены,
и червивы, осталось сказать только: фе!

— А за то, что вы елиь
                плоды от запретного древа,
покораю вас тяжко и бессмертия вам не дам!
Репрессированная отбывает из рая Ева,
а за ней шкандыбает «в правах поражонный» Адам.



Ліна Костенко

РАЙСЬКA ЕЛЕГІЯ

Зажурилася Єва,
               і Адам заклопотаний ходить,
і посивілі хмари висмикує Бог з бороди.
Щось у цьому раю вже нічого не родить,
вже нічого не родить,
               тільки родять запретні плоди.

Бог трясе кулаками:
             та що ж це настало за врем’я?!
Кинеш оком з небес, а запретні плоди оніно!
Єва сушить узвар, Єва робить із них варення,
Засипає у бутлі, і вже шумує вино!

Бог їй каже: о жінко!
                Ти ж тільки слабке створіння.
Ти забула, що я унатурив тебе із ребра?
Не скузуйся зі мною, бо із того варіння,
бо із того варіння не буде тобі добра.
 
А вона йому каже:
          — На те ж воно, Господи, й літо,
щоб плоди достигали. І що ж ти створив за світ?
Ще ж немає ні людства, ні преси, ні головліта,
а цензура вже є, і є заборонений плід!
 
Бог тоді до Адама:
          — Ти приборкай свою половину,
бо ж, анахтемська віра, отак розпустилася, ич!
— Я б їй, Боже, зварив незапретну якусь картоплину,
так збутвіло ж усе. І не родить в раю анігич.

І підкрався тоді
               до Адама Змій-Іскуситель,
підтягнув портупею та й муркоче ласо, мов кіт:
— Тут же є гнилички, тебе ж хоче спасти Спаситель.
Ну зірви, ну скуштуй хоч один незапретний плід!

Безпринципний Адам,
              хоч боявся божої довбні,
а сказав, потонувши по самі вуха в гріху:
— Коли ж, Боже, плоди
                незапретні —
                такі невоздобні,
і червиві такі, що тільки й сказати: тьху!

— Так за те ж, що ви їли
               плоди запретного древа,
покараю вас тяжко і безсмертія вам не дам!
Чимчикує із раю репресована Єва...
І трюхикає вслід «поражонний в правах» Адам...