Боже

Чому все так  ? Я запитаю в тебе,
а ти мовчиш і дивишся в небо.
Лежишь у високій осоці - гіркій траві,
спокійно так, але в крові. Немов живий...

Зітхну із сумом, стомлені закрию очі.
Невже я теж помру цієї ночі ?
І де ? На Україні,  край села в природи лоні...

Згадаю біль і страх в полоні
до обміну на їх бійця,  а там на жаль і не було кінця :
- приниженням людської гідності,
ненависті дикої, духовної бідності.
Й товпи негідників, недолюдей,
скандуючих гасла хибних ідей,
- немов країна наша , щось повинна десь, комусь...
Якась Малороссія , чи русь...
Маячня й божевілля, де кінець цього свавілля ?

Вибух !!!! Ще один !!!!  І ще !!!!
Метал шматками літая  свище...

  - Скажи мені, мій побратиме це кінець ?
Адже в нас стріляє  не ополченець a спець.

- Ні , Друже боєць. Тримайся.  Ти як ?
Дивись, наш прапор майорить наче маяк.
Позаду Україна. Соборна й Єдина.
А тут війна панують нелюди - вороги.
Нема у нас без перемоги мій Брате  зворотньої дороги.

Вибух !!!!   Вибух !!!!   Знову й знову, наче ближче...
Дужче тримаю автомат.
Постріли лунають, страх пройшов,  впав комбат.
 
   Досить. Досить !!!!!!

Я помщусь за тебе Брат.
Боже допоможи !  Мамо , я повернусь,
але в Україну,  а не Русь.