Про що мовчать руни? за скандинавською мiфологi ю

Про що мовчать руни -
свідки століть?
Задумайтесь лишень,
На менти, на мить.
Можливо, сягають
Міфічних часів,
А може, доби зачинання світів -
Безмежних Господніх просторів!
******************************
Зі скутої кригою Першоземлі
Зродилося велетів кілька.
Могутні стихії криги й землі,
Повітря й вогню їм підвладні.
Та жили вони у сваволі та злі -
Усе сперечалися тільки:
Кому панувати на Першоземлі,
Хоч були в житті безпорадні!
Та ось закінчилися темні часи
Й почалася новая ера.
Зродились у світі і Першобоги
І скинули велетів в недра!
Точилася довга кривава війна,
Бо велети - воїни вмілі
Та розбрат точився між ними здавна -
Тому і програли безсилі.
******************************
Й воскресла з-під криги Першоземля
І Ясен на пагорбі виріс,
І небо підперло могутнє гілля
Й зачався енергії приріст:
Пішла з-під коріння джерельна вода
Підземні світи напоївши,
А велетень-стовбур людей сподобав,
Їх світ самобутній прикривши.
Богам до вподоби ж ставало гілля -
Вальгаллу з Астгардом заклавши,
Клялися при Ясені перші Боги
Цей світ молодий захищати
Й звучали над плесами гучно роги -
Всім велетам бій сповіщали.
...Як вдарить в негоду між горами грім,
Найстарші боязко казали:
"Це праведний Торів грім-молот Мйолнір
Злих велетів в урвища валить!"
******************************
І дивним, воістину, був тоді світ,
Казковий, такий незбагненний
Від Сходу, від вранішніх злотих воріт,
До західних гір преогненних!
Ельфійські народи селились в лісах,
В озерах - русалки химерні,
Кувала із криці знаряддя в горах
Гном*ячая рать незліченна.
Лунав від кування того передзвін -
Луною котився в долину;
Поселень люлських досягав тоді він,
У душі ковальські поринув...
*****************************
Тоді й розпочав хтось прадавні знання
На лезах мечів карбувати,
Але позабуті святі надбання -
Їх перестали взнавати,
А хто зажадє ці дреані знання,
На руни й почне уповати...
Хто їх карбував, певне, душу в них вклав
Не вклавши живої лиш мови -
Лишень мовчазні настанови.