Казка про калюжу, яка перетворилася на

Маленька чорна калюжа лежала на тротуарі, на осінньому сірому асфільті і замерзала. Їй було дуже самотньо і сумно. Аби якось розважитися, вона почала удавати  з себе кошеня. Згорнулася клубочком і позирала на перехожих крізь примружені повіки.

- Мамо, дивись, кошенятко! – вигукнула Маргаритка. Дівчинка з мамою щойно вийшли з крамниці.
- Бідолашне, замерзло! Мамуню, бачиш, як воно тремтить. Налиймо йому молочка, малюк, напевне, зголоднів.

- Доню, це ж калюжа! І в який посуд ми наллємо молока для калюжі – в нас немає жодного! – мама, сумніваючись і вагаючись, перевела погляд з доні на чорне кошеня-калюжу, і знов на  Маргаритку.

- Он тарілка пластикова лежить! Вона не надто брудна, а кошенятко залюбки нап'ється молочка. Йому і потрібно трішечки, а ми, можливо, врятуємо тваринку від голоду! – дівчинка благально подивилася просто в мамині вічі.

Мама вийняла з торбинки пакет щойно купленого молока, відкрутила кришечку. Маргаритка обережно взяла пакет обома руками, присіла і налила білої смачної рідини в пластикову одноразову тарілочку, яку хтось викинув просто на асфальт. Підсунула ближче до мордочки удаваного кошеняти і лагідно припросила:
- Пий, маленьке! Смачного!

Калюжа-кошеня звелося на маленькі лапки і рожевим язичком швиденько почало хлебтати молоко. Незабаром тарілка спорожніла,  а калюжа… геть уся побілішала. Лише кінчик хвостика залишився чорним і "шкарпетка" та передній лівій лапі контрастувала з білесенькою пухнастою шубкою кошеняти – вже справжнісінького кошеняти!

- Мррр! – тваринка потерлася щічкою об Маргариткин чобіток і пройшлася по колу біля ноги дівчинки.

-Мамуню, мамуню! А ти казала, що це калюжа! Бачиш, яке гарненьке! Заберімо кошеня додому, будь ласка! Йому  не можна залишатися тут, на вулиці, воно самотнє і беззахисне! Ми з ним потоваришуємо! Я назву його Молочний Шлях! Чудове ім'я для котика!

Отак і стала колишня калюжа,  а нині  красень котик  Молочний Шлях другом Маргаритки, і  справжнім членом сім'ї. В нього є власна мисочка, з якої  він п'є молочко, м'який теплий килимок, і родина, яка його любить. Інколи уві сні Молочний Шлях відчуває холод, йому здається, ніби він лежить на холодному сірому твердому асфальті, і така самотність і печаль огортає його котячу душу, що він здригається і прокидається. Молочний Шлях біжить до своєї найкращої подруги Маргаритки, муркоче і лащиться. Дівчинка пестить його за вушком, щебече щось лагідно та заспокійливо, і Молочний Шлях почувається найщасливішим котиком в цілому світі.

05.11.2014