Слова ужасны, коль они молчат.
Когда слова внезапно утаили,
Когда не знаешь сам, с чего начать,
Ведь прежде все слова чужими были.
Словами плачь ты, мучайся, болей,
Словами начал – ими завершаешь.
Слов миллиард и миллиард людей,
А как сказать – один ты только знаешь!
Вторично всё: краса и образИна.
Всё было: и асфальт, и камыши.
Поэзия – всегда неповторима,
Бессмертное касание души.
Ліна Костенко.
Страшні слова, коли вони мовчать.
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав - і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
Л. Костенко, Слова ужасны... Пер. с укр
© Copyright: Виталий Карпов, 2014
Свидетельство о публикации №114110510789
Свидетельство о публикации №114110510789
Рецензии