Свекрусi

Майже всі невістки кажуть:
«Ось лиха моя свекруха і недобра,
Та й не милосердна, ще і зла.
Мабуть, і нема такої в світі.
Щоб тепло душі, як доні віддала».
Тільки я такого не казала.
Я відчула ніжність і тепло.
Бо моя свекруха для свого синочка
Берегла мене як скарб – його добро.
Мудрість її в тому полягала,
Щоб  моєї  не захмарити  душі,
Якщо я її як матір розумію,
То і сину жити у сім’і.
Але, мабуть,  так його кохала,
І якою я б негарною була,
Не довірила  і не залишила,
Богу сина віддала.
Провела спокійно в шлях останній,
Довела всю справу до кінця,
Руки склала , тихо так зітхнула
І сама у вічність відійшла. 
«Що ж Ви, Мамо, Мамо наробили,
І мене самотньою лишили?
І тепер тече моя сльоза.
І хіба я Вам не донькою була?
Пам’ятаєте, як хліб місили,
В піч саджали і пекли млинця?
Як до ранку разом гомоніли
І при зустрічі завжди раділи,
Наче проводжали до вінця!?
Сумували, якщо ми хворіли,
Раділи здоров’я берегти,
Про свої хвороби забували,
Якби тільки нам допомогти.
А тепер я квіти Вам саджаю,
Бережу Ваш спокій і молю,
Щоб пробачити свою самотність,
Я у Бога прощення прошу.