Чомусь не спиться до свiтанку

Чомусь не спиться до світанку,
Всілякі думи зріють в голові.
(Потім очей не розтулити зранку)
А думи лізуть все нові й нові.
Що мрії зовсім не здійснились,
Не сталося, так як бажалось,
Недокохалось, недолюбилось,
І ось, як мріялось, не сталось.

Вже діти дорослі і внуки,
Вже пройдена грань відрахунку.
А в голові все лунають звуки
Тих перших юнацьких стосунків.
Того, що було найдорожче для нас,
Чому не судилось здійснитись…
Пробіг, промайнув безтурботний той час,
А хочеться й зараз любити…

Частіше й частіш я ночами не сплю,
Відмотую стрічку життя.
І часто на думці себе я ловлю,
Що знову і знов я прощення молю
У батька, у мами, в діток…
І мучить-гризе мене каяття,
Що схибила десь на дорозі життя.
Що виправить все вже нема вороття,
Бо вже задзвенів мій дзвінок!

О, Господи! Отче небесний ти наш!
Ми всі на землі твої діти,
Прости нас за все! І, благаю, пробач,
Ти ж не даремно пустив нас по світу…