Натовп...

 
                «Что человек, когда он занят только
                Сном и едой? Животное, не больше».   В. Шекспір
               
    Голодні дні настали в Час Юрби.
Потовчені і скривджені обличчя,
Позбавлені шляхетности уми –   
Не йдуть до Бога праведно молитись
І каятись – розправивши горби!
   Із вікон виглядають, як з-за ґрат …
– А дітям, дітям все те не обридно?!
Стриножені озлобою встократ
І байдуже, хто жертва, а хто кат, –
Їм «за стаканом нічого не видно».
    Ми розучились думати; і досі,
І досі в ступі душі нам товчуть!
У шароварах ми, а ще – простоволосі,
Та ще як вівці ті, безвольні, безголосі,
Й на  тім’ячку «хлебцы» у нас печуть.
    Навчили хитрувати нас безбожно,
І беззастежно замикатися в собі.
В мовчанку граєм в повені Юрби,
Похнюплені, товчемо власну гордість
І совість з пам’яттю ховаємо в гроби.
    Та ж час настав прокинутися! Враз
Перебороти у собі безсилля,
Щоби не зміг глумитись повсякчас
Нездара, що накинув нам насилля
І на престол – новітнім ханом! – сів,
За в’ючне бидло маючи всіх нас!
        Розправмо спини! Скинемо ярмо!
        Хай прийде Час Прозріння, Долі Час!