Сирiтка, озвучена поема

https://www.youtube.com/watch?v=KeYTpECBxOc

Краєм поля, попри ліс, стежка непоміна,
Непомітна межи трав, що буйно розквітли.

Йде по ній дівча маленьке, не питає броду,
Худорлява, років вісім буде їй напевне від роду.

У соломі, стріпіхата, усе розплелося,—
Чи чесала колись мати у тебе волосся?

Котиполем вітер грає, поганя дитину,
А вона уже й не плаче, маленька людина.

Занедужав в неї батько, в дощі застудився,
Весь ізсохся, почорнів, як свічка стопився.

Так за тиждень поховали по святі Покрови,
Зосталися дві сестрички, ні коня, корови.

Зажурилась мати в горі та по швидкім часі
Її бідну зодягнули в жалобні прикраси.

Нема хати, худобини, лиш вона з сестрою
Розійшлися в різні боки, покриті журбою.

Ходять бідні околодком, просять: дайте люди.
Може маєте поїсти, одежина буде?

А стежина все біжить, хилиться за обрій,
Хто би взяв мене до себе? Був би такий добрий.

— Охрестили тебе як, дівчинко маленька? —
Мене звали Катерина, а сестру Оленка.

Де пішла, я вже не знаю, певне ген далеко,
Може вже несуть її в небокрай лелеки.

Дайте їстоньки мені, крихти дайте з столу,
Я не маю куди йти… Падає до долу.

В своїм домі я була любиміш за квітку,
А тепер? Кому потрібна благая сирітка?

Фіртку наглухо закрили, підперли гілляку,
Ще сварили з-за паркану, пустили собаку.

Чим я винна перед ними, що померла мати?
Де мені найти такого, яким був мій тато?

Бреше пес, сусід сміється, лосниться сусідка,
Плаче бідна Катерина, маленька сирітка.