Дерев’яне розп’яття, чорна мотузка,
на ключицях дрібне ластовиння…
І в наших проблемах їй надто вузько —
та, що із «дивних».
Та, що «не може» і «так не можна»,
ніби готова усіх прийняти,
але по суботам, і та — не кожна;
та, що за мати…
В неї ключі від твоїх історій,
до кожної є цитата.
В собі ж таємниць, наче калорій,
збирає завзято.
І ніби вже йдеш зачиняти двері —
розплачеться як безпорадна.
І ти в її грі — пляма на білім папері.
Зализуй скоріше садна.
Вона у неділю зав’яже хустку,
подасть тобі свіже прощення —
і ти побіжиш, натхненно і хутко,
названий нею …
Щеня
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2014
Свидетельство о публикации №114110211362
Свидетельство о публикации №114110211362
Рецензии