…ще більш одинока ніж досі,
не маючи надії залишити пам'ять
десь у забутому минулому,
не може заснути спокійно – душа,
немов би опечена болем,
загубленим скарбом – учора
сама втомлюється,
і мучиться запитаннями,
мусить думати постійно про себе,
та невже ми для неї ніщо?
як би хто не гадав,
то ми самі залишаємо її…
то ми самi...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114110101639
Свидетельство о публикации №114110101639
Рецензии