Компрачикосам хохлам-малоросам

               
                «Не все цнотливим увійшло в цей світ,
                Та гірш за все, коли душа – повія!»   М.
НАМ в Україні сходять ранки сині,
Любов до мови – вогненно пече!
ЇМ – родить нива, сало дають свині,
Й… «какось па руську гаворіть льогчей»;
              І в злобі, в злі, і сіють чвари,
              (Бог, милуй нас від всіх оцих речей!)
              У світі мови бережуть, як чари,       
              А наш хохол чимось жахливим марить:
             «Какось па руську гаворіть льогчей»!!
Наші «зюгано-жиріновські» геть не раді:
«Украйна вольна ат гулагавских начей!»
Жадають сталіних, доносів, сини зради!
(«Какось па руську гаворіть льогчей»?!)
              Слова я ці наводжу не для чварів,
              Щоб всі ми зрозуміли суть речей:
              Є українці в нас! І – яничари,
              Яким… «па руську гаворіть льогчей»!   
– Перевертні, запроданці і трутні,
Чужої мови спільники-раби!
За вимову я теж «співав на кутні»,
Як ліс пиляв на дошки для гробів!
              Молю вас, схаменіться, ради бога,
              І змийте ви полуду із очей!
              Чекає нас Прабатьківська Дорога,
              На ній кайданами оте «какось льогчей».
До свого поверніться, необачні,
(Чи совість сина душу не пече?!),
Шевченко кличе вас і Сагайдачний…
– «А нам па руську гаворіть льогчей!..».

             * (…то від Пророка: «…підстилки, грязь Москви…»)