Компрачикосам хохлам-малоросам
«Не все цнотливим увійшло в цей світ,
Та гірш за все, коли душа – повія!» М.
НАМ в Україні сходять ранки сині,
Любов до мови – вогненно пече!
ЇМ – родить нива, сало дають свині,
Й… «какось па руську гаворіть льогчей»;
І в злобі, в злі, і сіють чвари,
(Бог, милуй нас від всіх оцих речей!)
У світі мови бережуть, як чари,
А наш хохол чимось жахливим марить:
«Какось па руську гаворіть льогчей»!!
Наші «зюгано-жиріновські» геть не раді:
«Украйна вольна ат гулагавских начей!»
Жадають сталіних, доносів, сини зради!
(«Какось па руську гаворіть льогчей»?!)
Слова я ці наводжу не для чварів,
Щоб всі ми зрозуміли суть речей:
Є українці в нас! І – яничари,
Яким… «па руську гаворіть льогчей»!
– Перевертні, запроданці і трутні,
Чужої мови спільники-раби!
За вимову я теж «співав на кутні»,
Як ліс пиляв на дошки для гробів!
Молю вас, схаменіться, ради бога,
І змийте ви полуду із очей!
Чекає нас Прабатьківська Дорога,
На ній кайданами оте «какось льогчей».
До свого поверніться, необачні,
(Чи совість сина душу не пече?!),
Шевченко кличе вас і Сагайдачний…
– «А нам па руську гаворіть льогчей!..».
* (…то від Пророка: «…підстилки, грязь Москви…»)
Свидетельство о публикации №114103009083