Жалобна...

 
               
      МАМО… Ой матінко, горлице сиза,
чую, по Вас мої болі січуть!
…В  нашім  подвір`ї  он  вогник  із  хмизу:
діти, що  вмерли, картоплю  печуть…
    Хрускіт – до  серця!.. Горить  кураїна…
Досі  душа  у  покуті  за  всіх…
Пам’яттю б’є в моє серце Вкраїна,
Тужить-ридає і зве їх, невинних
Голодом знищених діток своїх!
    Мало  життя  мого, мало  любови –
вистелить  кожному  під  кісточки!!
Юди  он  ставлять  тенета  на  слові,
щоб  оббрехати  на  вічні  віки.
    Ще  пам’ятаю  слова  Ваші  вірні:
– Будеш  бідою  побитий,  синок,
а  на  землі  цій  усіються  злидні…
«Обсмалять  брехнею», немов  казанок.
    Котяться  в  стогоні  роки  неправди –
гратами, підлістю  і  наговором.
Світ  озвірів  під  наклепами  зайдів,
ложно  охрещують  недруги  «вором».
    Ви  ж  мене  вчили  любови  до  праці,
і – «Не  вкради, не убий, сину мій!».
(Ниці – не  цінять  багаж  цей «дурацький»:
в зграю  потрапив – по-вовчому  вий?)
    Голос  Ваш  чую у стогоні  чайки,
горлиця  плаче  над  Вами  щодня.
Поміж хрестів – жах безмежний і відчай
з вітром гуляють – мені не рідня…
    Слухайте, Мамо, цю  пісню  журливу,
    я  для  живих  залишу  від  живих,
    Долю   між  болями, так  нещасливу, –
    я  відболію  за  Вас  і  за  Них…

   ** «…та  у  нас  ніяких «геноцидів»,  «голодоморів»  не  було!»
      (із заяви  по  телебаченню  одної  висо-о-о-косановної  брехливо-   
      бандотної  сволоти-зайди,  яка – о горе! – стала «владою» в               
      Україні!! )      
«…туди б його, у тридцять третій, та в спільну могилу, та на гору трупів з діток маленьких, немовлят немічних… – щоб побачила псяча душа його, що ж тоді було…»
             (із розмови зі старожилом села Веселий Кут в радоницю,   
              день поминальний, квітня 2003року)
                * * *