Христианское побоище

  новітнє ХРИСТИЯНСЬКЕ  ПОБОЇЩЕ

   (майже марсія;
    на поховання владики Володимира - Людини)

    Патріарший похорон пливе –
Йде Владика до Своєї Хати…
А від владних наволоч повзе:
Стисши жовна, вийшла полювати;
    Стогнуть і сутуляться горби
В похороннім розпачі тривожнім,
Душі, переповнені журби,
Мат російський роздира безбожно!

– Україно, Совість твою б’ють!..
Не дають господньо поховати!
Що чавили… – Ті ж і крівцю п’ють,
Вийшли твою Долю добивати!

    І вона ж де, Воленька твоя?!
Як була,  й лишилася – рабиня!..
Україно зболена моя, –
не скінчилась у тобі руїна:
пролягла  через твою блакить
в сім століть уярмлення дорога,
ти моксельську ублажаєш хіть –
і за це покара йде від Бога;
   схаменутись ніколи тобі –
   полосують твої плечі круки
   відтоді, як хан Менгу-Тимур
        в улусі-Макві
        їм владу дав у руки…
 Й Боголюбський – сучий син байстрючий,
     крови дико-мерської щеня, –
          то від нього в них пішла «наука,
          як ,,братів’’ своїх любить» щодня!

       Вурдалаків  вивели з лісів,
       вони нині – в броньових жилетах…
       Йдуть «жнива…» (а крук зробив засів
       на крові… – погана в цім прикмета!)…
Отаку їм душу «охрестили»,
отакої «совісти» щенята:
на святе зведуть кийка, горили!
…а Святе йде у Останню Хату!..

    Ой, Владико, де ж знеславу діти,
У якому морі утопити,
Щоб цю скверну не пізнали діти?!
Як без Тебе?!. як в ганьбі цій жити?!
А Твоїй душі би – крихту втіхи,
Там, на лоні божому одвічнім!..
 – Ой, Владико, хто простить засліплих?
І чи все прощає Предковічний?!.
            (рік чергової ганьби нашої, 18-те, липень)