Димчо Дебелянов. Сповiдь

Димчо Дебелянов
СПОВІДЬ


Переклад з болгарської Любові Цай


Широким шляхом до мойого шинку
за балачками чи до відпочинку
у гості завертав шумливий рій.

Мов кров моя, і буйне, й полум’яне,
я щедро лив вино солодке, п’яне,
тут все було — пісні, дотепи, бій.

Низалось днів за днями так чимало —
незчувся я, що вже й вина не стало,
так раптом став банкрутом я — та й квит.

Тоді люб’язні «гості» всі зібрались
і наді мною довго й зле сміялись,
все через те, що пили на кредит.

***

Оригинал:

Димчо Дебелянов
ИЗПОВЕД


Аз имах кръчма на широки друми,
там уж на отдих, уж на сладки думи
отбиваха се «гости» шумен рой.
 
И кат кръвта ми буйно и червено —
аз щедро леех вино, подсладено
ту с песни и шеги, ту с рев и бой.
 
Но нижеха се дните и в забрава,
не сетих аз, че вино не остава,
и неповолно стигнах до фалит.
 
Тогава мойте «гости» се събраха
и дълго безпощадно ми се смяха,
защото бяха пили на кредит.