Дежавю. Анатолий Матвийчук

ДЕЖАВЮ

Отчизна моя,
ты воспрянешь ли вновь от недуга?
То просто видение
иль постсоветский синдром –
Сдаётся, что мы
бесконечно блуждаем по кругу
В столице своей
над седым и печальным  Днепром.

Опять не на шутку
взыграла   больная растрава,
И снова  – то стынь на  висках,
то кидает вдруг в пот.
И ставкою вновь
на центральной рулетке – держава,
Играющих - море,
и каждый к себе всё гребёт.

И снова с трибун –
мечут громы и молнии-блицы,
И слышится всюду
то «слава», то «геть»*, «ганьба»*
Кровавятся снова
в побоищах уличных лица,
В желании вечном
в себе пересилить раба.

Так странно всё это,
знакомой мне кажется пьеса -
В  сердцах пламенеет
священная ярость борьбы,
Да вновь игроки
разыграют свои интересы,
На корысть себе
и на злую  потеху толпы…

Похоже, что это
проклятье казацкого рода –
За чарку горилки,
пристрастье к  дешёвым дарам.
Кому-то отдать
на расправу надежды народа,
Подставивши грудь
ледяным, равнодушным ветрам… 

Всё было. И всё
повторяется снова и снова!
Рулетка, крутись –
химеричность  азарта цепка.
Так будет всегда,
где Любовь – лишь ненужное слово,
Где мудрость молчит,
и сменяет игрок игрока.

Держава моя,
своего ты безумья сильнее,
Ведь в каждом из нас
Неподкупною стала межа,
И чем беспощаднее
зло над страною довлеет,
Тем Правда кристальней,
мудрее народа Душа.

*геть - прочь
*ганьба - позор
Оригинал

Країно моя,
Це мабуть не скінчиться ніколи.
То просто мара
Чи старий пострадянський синдром -
Здається,
Що ми безупинно блукаєм по колу.
У стольному граді
Над сивим печальним Дніпром.

Мабуть, не на жарт
Розігралася хвора уява
І вкотре - то холод на скронях,
То кидає в піт.
І знов на центральній рулетці
За ставку - держава
А граючих море –
І в кожного свій апетит.

І знову з трибун
Долітають громи й блискавиці
І чується всюди
То “слава”, то “геть”, то “ганьба”
І знову у вуличних битвах
Кривавляться лиця,
У давнім бажанні
В собі побороти раба.

Так дивно усе,
Я, здається, вже бачив цю п”єсу -
У щирих серцях
Пломенітиме шал боротьби,
Та знову гравці
Розіграють свої інтереси
На користь собі
Й на загальну потіху юрби.

Це схоже
На вічне прокляття козацького роду -
За чарку горілки
Й дешево завезений крам,
Комусь на поталу
Віддати майбутнє народу,
Підставивши груди
Холодним байдужим вітрам…

Усе це було.
І повториться знову і знову!
Крутися рулетко –
Азарту не видно кінця.
Так буде завжди
В цім краю, де так мало Любові,
Де мудрі мовчать,
А гравець підміняє гравця.

Державо моя,
Ми сильніш за твоє божевілля,
Бо в кожному з нас
Є людська непоборна межа -
І чим ненависніші серцю
Брехня і свавілля
Тим Правда чистіша
Й мудріша народу Душа.

Иллюстрация из Интернета.