о войне, что войною не названа

Розквітає Україна,брата кров`ю полива,
розквітає та співає "Ще не вмерла,ще жива!"
Пісня гучно та лунає,люди скачуть та кричать,
у Донецьку сна немає,у Луганську теж не сплять.
Вдома більше не затИшно,більш безпеки нам нема,
тут є смерть,а людям смІшно,не болить в них голова.
Ще й кричать "Страна Єдина!" ті,хто смерть посіяв тут.
Моя люба Україна,за що ненавидиш мій кут?
Ми - Схід,ми - воля,сходить сонце,криваві сльози діти ллють.
Хтось не відчине вже віконця,а когось сбогодні вб`ють.
За що?За що,скажи,дитина,що й 10 років не жила,
лежить бездиханна,невинна,у чом її була вина?
Чи може ми йшли вас вбивати?Чи може ми вам міста жгли?
Скажи меня,хочу я знати,чому не ми,а ви живі?
І ті,хто стали вмить єдині,хто патріотом рапто став,
скажіть мені,у чом ми винні?Чи ми бажали вам розправ?
Це - наш Донбасс,чи в Україні,чи в Новоросії - будь де,
і ми завжди були едині,а вас кидало де-не-де.
Скажіть,хто себе здав за гроші та ті,хто вже життя віддав,
що сталося у нас хороше,після майдану,що стояв?
Змінилося життя?Чи ціни?Чи може вмить Європа тут?
Лиш втратили свою країну.А це вже важче повернуть.
Я так люблю свою країну,ще ту,що крові не лила,
не хоронять Україну,бо ще не вмерла,ще жива.
А я не вірю.Українці - хто має дух і волі стяг,
але не ті,хто по копійці розмінює братів життя.

И пусть я,русскоговорящий,не знаю взгляд со стороны,
но,когда видишь дом горящий,не веришь в мощь родной страны.
Горящий,кстати,не с поджога,а от заряда,что попал.
Я - житель.Патриот Востока.Это мой дом и слава нам!