Я шукаю свій час у темряві,
хоча трачу його безмірно,
у нічному своєму мареві -
я стаю на хвилини покірною.
Я міняю свої маршрути -
передумую сотні раз,
а могло би по іншому бути,
та не можу як всі - напоказ…
Стежки сірі ведуть в нікуди –
то для чого кохають люди?
Обіцянки дають, щоб забути?
і щоб в душі залити отруту…
Я втікати від себе навчилася,
та хотіла було зупинитися…
довго біллю душа сочилася,
яка мріяла загубитися…
Загубитись в твоїх обіймах,
та ожити в твоїй душі,
та повірити в те, що єдина,
ти ж не будеш таким як усі?
Я такою як всi не буду!
© Copyright: Виталина Кузьмыч, 2014
Свидетельство о публикации №114102708170
Свидетельство о публикации №114102708170
Рецензии