Музи

Іду повз старі гаражі та іржаві паркани,
Співаю напошепки в когось поцуплені ритми,
Коли від ріки підіймаються тьмяні тумани
І в місті з'являються музи й розгублені рими.

Вони приїздять у блакитних потертих вагонах
І гріють долоні в кав'ярнях й занедбаних кнайпах.
Вони загубились в вокзалах, шляхах та перонах,
Їх навіть немає в мережі й на гуглівських мапах.

Одні з них позначені сонячним знаком любові,
А інші - червоним, то є "нещасливе кохання".
Зрізати сюжети історій на кращому слові
Й збирати на нитки - таке в них таємне завдання.

І мабуть, колись, через сотні і тисячі років,
Їх будуть вивчати історики з хижим завзяттям,
Які дійдуть висновків: кілька невпевнених кроків
Забракло їм, щоб замість сонця зайнятись багаттям.

Таких завжди хочеться втримати в себе в полоні,
Але надто страшно побачити поряд в маршрутці.
Іду по вечірньому місту, стискаючи скроні
І вірю, що всі сподівання в намисто складуться.

27 жовтня 2014.