у парку зараз гарно - листя,
я слухаю свої-твої пісні,
дай Бог колись відчути щастя,
навіть якщо горітиму в вогні.
я хочу викинути цю реальність,
в ній забагато болю і життя,
ніколи не вгадаєш де твоя фатальність,
ніколи не відчуєш рідного серцебиття.
марную час на сон, на сигарети,
сиджу, де темно , в самоті.
а може ти із іншої планети?
можливо, ти до мене прилетів?
донині я не бачила такого,
не так горіло моє серце,
якщо це істина - нема нікого ,
хто зможе інший увійти в ці дверці.
мій егоїзм - моє прокляття,
ніколи я не зможу жити з цим,
яке ж невдячне, Боже, те занняття,
чекають погляду в якім.
просила я собі натхнення,
а з ним приніс ти стільки болю,
тобі моє найперше одкровення,
дарую тобі світ і волю.
так хочеться тебе намалювати,
без фарб,без пензлів і без слів,
щоб все життя твоє - кохати,
якби ж і ти того хотів.
17 10 14
© Copyright: Марта Пройслер, 2014
Свидетельство о публикации №114102508798
Свидетельство о публикации №114102508798
Рецензии