В. Стус - Як добре те, що смертi не боюсь я

Як добре те, що смертi не боюсь я
       (сокращенный вариант)
            перевод на русский язык:
         
Как хорошо, что смерти не боюсь я,
не озабочен, что тяжёл мой крест,
что перед вами, судьи, не согнусь я
в предчувствии незнанных вёрст и мест,
что жил, любил и не набрался скверны
и злобы — я на долю не ропщу.
Тебе, народ мой, я останусь верным,
и после смерти к жизни возвращусь
своим страданьем и лицом  незлобным.
Как сын тебе я низко поклонюсь,
взгляну в глаза — а в них огонь свободы —
и в смерти с Украиной породнюсь.

         текст оригинала:

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

=====================================
  Як добре те, що смерті не боюсь я
                (текст повністю)
 перевод на русский:
   
Как хорошо, что смерти не боюсь я,
не спрашиваю, как тяжёл мой крест,
что перед вами, судьи, не согнусь я
в предчувствии незнанных вёрст и мест,
что жил, любил и не набрался скверны
и злобы — я на долю не ропщу.
Тебе, народ мой, я останусь верным,
и после смерти к жизни возвращусь
лицом незлым, печалью, доброй вестью.
Как сын, тебе я низко поклонюсь,
и в честные глаза взгляну я честно
и честными слезами обольюсь.
Так хочется пожить ещё часочек.
Когда моя развеется беда —
придут и Леся Украинка-Косач,
Франко, Шевченко и Сковорода
ко мне...
    Молчи! Молчи, заблудший в пуще,
не сетуй,что осталось что-то сном.
Пусть сущее раскроется грядущим
и зацветёт, как роза за окном.

                текст оригинала:

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.