Листопадини

                моє, в мені, зі мною…
                «не вірую, - а все це боже бачу!» М.

    Осіннім листям знову плаче небо,
І  спраглим  тілом  груда  роси  п’є.
У осени  завжди  п’янка  потреба:
Що  літо  дарувало – віддає.
    В опалім золоті – пройдешніх днів життя,
Весни буяння, плодовите літо,
Де вирувало долі майбуття
Таке палке, таке несамовите;
    У чарах фарб – і зоряні  світи,
Й слова  матусі – мрії  предковічні…
А кожна  осінь  –  віха  до   мети…
А на землі – усе таке не вічне!
    Візьму  листок  і  припаду  щокою
До  золотавих  і  пришерхлих  жил,
І  знов  відчую  сурми  неспокою
Так, ніби  я  на  світі  ще  й  не  жив!
    Спадають мрійно Мудрі Листопадини
І  золотавий  закружляє  рій.
Пливуть  берізки, ніби  на  оглядини,
Примірявши весільний білий стрій.
    І чудо-одіж  обрива  у шалу
Ватага  пустотливих  юнь-вітрів.
І час-чаклун  вкриває  злотошаллю,
І п’є Земля сльозу з-під  гілок-брів…