Не повставала поміж нас розбіжність.
Таким був час – зустрілись і розбіглись.
Все марилось: попереду роки,
та йшли вони, не просто йшли, а бігли.
Ми шкандибали, час пронісся бігма…
Не знали ми, чим дасться він взнаки.
Змінився час, а я все їду возом.
Милуюсь сокирками, божим бозом,
збираюся до тебе в Мартову…
А в світі, наче у Пандори в скрині, –
отут у нас, на рідній Україні,
ми маємо проблему гуртову.
Тож вибачай, що я не їду, друже,
і не затим, що чуюсь кепсько дуже,
чи, мо’, тримають покуть і кутя.
На прощу йду. Спокутую провину.
Ти так невчасно ліг у домовину
і не дослухав музику життя.
24. 10. 2014
Лист до Петра Василенка
© Copyright: Алексей Бинкевич, 2014
Свидетельство о публикации №114102404819
Свидетельство о публикации №114102404819
Рецензии
Сумно від почутого!
Час назад не лине.
Остається пам"ять.
Людмила Дзвонок 16.12.2014 13:50 • Заявить о нарушении
Час назад не лине.
Остається пам"ять.
Людмила Дзвонок 16.12.2014 13:50 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.