Сьогодні наніч знявся вітер
Із першим легким морозцем.
Його пориви, наче віти,
Шмагають боляче лице.
Його розлючені обійми
Стискають тіло, як спрути.
І хочеться від нього бігти,
Поволі ж бо — несила йти.
Мовчу про те вже, щоб стояти,
Віддавши вітру плоть свою...
Ох, як тобі ж там зараз, брате,
В нічнім смертельному бою?
В наскрізь прострілянім окопі,
В сирім, холоднім бліндажі,
Там, де забули слово "спокій",
Життя і смерті на межі.
В тебе ж — благенька уніформа,
Яку ще й вітер продува...
Моє стискають спазми горло
І застрягають в нім слова.
Думок у мізках — цілі орди,
І скули зводить болем лють...
А на білбордах — ситі морди,
Що "владу брать" у Раду йдуть...
Сегодня на ночь взвился ветер...
© Copyright: Александр Афонин 4, 2014
Свидетельство о публикации №114102403087
Свидетельство о публикации №114102403087
Рецензии