Прошла ещё одна зима - На конкурс

Написано на конкурс "Бюро переводов" (http://stihi.ru/2014/10/12/9230)
по подстрочнику стихотворения Леси Украинки "...Так прожила я цілу довгу зиму"

____________________
Прошла ещё одна зима длиною
в три месяца... Теперь сменясь весною.
Всё это для меня одна пора.
И тянется вновь время до утра.

Как странно: если б сердце временами
ни болью не пронзалось, ни словами,
считала б я, что это сладкий сон;
что в нём живу, что мне не снится он.

Мой мир, однако, стены обступили
и стало тесно мне в моём же мире...
А за окном других миров полно.
Я слышу звуки их через окно:

повозок треск, гудки-звонки трамваев,
и голоса... Они, в одно сливаясь,
звучат дрожащей нотой день и ночь,
сгоняя тишину куда-то прочь.

А из окна видны чуть-чуть ворота,
да тополь, что растёт у поворота.
Кусочек неба, звёзды, облака.
И время года узнаю вот так:

когда окно украшено узором,
когда покажутся снежинки взору.
Когда шумит новорождённый лист,
когда щебечут соловьи вдали...

И жалко мне: ведь мне любовь и счастье,
другое, чем век человека красен -
всё видно было, как сейчас - весна?
Всё это было. Только из окна...

____________________
Оригинал:

 ...Так прожила я цілу довгу зиму.
 Зима минула, і весна настала, 
 Для мене все однакова пора. 
 Мій час пливе собі так тихо-тихо,
 Як по ставку пливе листок сухий.
 Чудне життя… якби часами серце
 Живим жалем і болем не проймалось,
 Не знала б я, чи справді я живу,
 Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
 Стіни чотири тісно оточили
 Мене навколо: се ж увесь мій світ.
 Там, за вікном, я чую, світ інакший
 Шумить-гуде, веде свою розмову.
 І туркіт повозів, і людські голоси,
 Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
 Зливаються в одну тремтячу ноту,
 Мов тремоло великої оркестри.
 І день і ніч гуде ота музика.
 Який шумливий світ там за вікном!
 Та я його не бачу. Тільки й видко
 Мені з вікна шматок різьби на брамі
 Та ще тополю із міського саду,
 Крізь неї часом зіронька світила.
 Ще видко неба стільки, що в вікні.
 Тепер я знаю, що весна надворі,
 Бо соловейки здалека щебечуть,
 Лунає гомін листя молодого,
 І крізь тополю вже зорі не видко.
 Раніш я знала, що була зима,
 Бо миготіли за вікном сніжинки
 Та срібні візерунки на шибках.
 Оце мені уся пори признака…
 І жаль мені, і думаю я з жалю:
 Та чи не так, як от тепер весну,
 Я бачила кохання, й молодощі,
 І все, чим красен людський вік убогий?
 Те все було, та тільки за вікном.

25.04.1897