а би ж то сам...
…скрізь стало тихо,
страх боягузів розігнав
минув і час, невпинно
за часом день у ніч пропав,
одної загадки замало,
щоб розгадати суть буття,
сягну у тиші неба краю,
за краєм шлях без вороття –
іду, і біль не оминаю
вогонь на зустріч –
невідомості торкаюсь,
до правди крок… в безкрай
не відпускаю душу –
у безкінечність, в небуття…
бо ж більше вірити не стану,
що почалося все з кінця…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114102109871
Свидетельство о публикации №114102109871
Рецензии
