Божевiльна

Ти кажеш про мене: «холодний вітер»? Це правда -  не зв’яжеш. Сама того хочу –  жити! Не можна мене любити - кохаю простір. Тобі ж так не просто?

Я часто броджу по ночах - потреба. Самотня і трішки дивна, шукаю ту рідну душу –  не маю.. На вулиці пізній жовтень, у грудях щось трішки душить - це так я себе ламаю... Мене мабуть треба любити.  Та я… боюся…

Ти чув коли-небудь: мою душу хотіли вбити? Тепер я боюся пітьми і раю… Тепер я боюся любити.  Я часто з собою борюся, насправді я хочу - взаємно та  зради страшуся і болі. Нажаль, кохання  та біль невід’ємні. Така вже в любові доля…

Та знаю  прекрасно вихід: любити до часу, трішки. Змусити себе байдужо сказати: «тихо»…  Йому хай болить нестерпно, моє серце – лід.   Для мене це мить, а він хай терпить… А я люблю дощ, калюжі… Люблю коли мені байдуже… Люблю тишу і воду. Люблю свою свободу.
Захочу - тебе залишу і стану писати вірші, я стану льодом… Я буду трішки нездужать, і може тебе жаліти: ходити з тобою на каву. Можливо навіть любити бо буду навіть ласкава. Проте почуття минули, точніше - вбила любов. Заставила себе, забула - навмисно холодила кров.
Забула - усе в минуле. Для мене так буде безпечніше, а з уст  зрадливий сміх. Я знаю – це гріх. Я знайду тобі заміну, щоб легше було не любити, щасливу зроблю міну. Куплю сама собі квіти чи ще щось таке, не знаю. Та втішу себе думками, про те, що душа засинає… Можливо напишу вірша з якимись сумними словами…

Ти кажеш не можна любити –  це правда. Не можна людей губити. Колись і мене згубили, щоправда, тепер не болить, бо стала  стійкою.  Як вітер лечу куди хочу. Втікаю, якщо треба змійкою щомочі.  Цей вітер в мені поселився та хоче літати по світу. Перебувати інколи у журбі та знову когось підкорити. Цей вітер в моїй душі вогнем не зігріти -  він може вогонь загасити.
Я мрію в далекі зорі, чи жити з холодним морем.  Я хочу сама  любити,  чи може в пустелі ходити. Мене ж не спинити? І хто б ти не був – залишу. Ти станеш писати вірші.  А я полечу в політ,  кохати той  дивний світ… Бо вітер не можна спинити. Це правда. Він любить жити. Не любить зраду . Він любить такий самий вітер – той зможе мене спинити, або ж зі мною полетіти, якщо я сама захочу… Мій вітер… Люблю твої губи, очі… Боюся, буває не хочу…  Кохання вбиває, губить… на зустріч смерті йду свідомо і охоче.
Я ж вітер, а вітер повинен жити… із вітром разом летіти у дивному світі.

Р.S. Зустріла…
ти вітер як я…
кохати зуміла,
зігріта душа..