Може хтось зрозумiе

Душевний сік сочиться біллю,
Піду пройдусь і все пройде.
думки по типу: вірю чи не вірю,
таке усе смішне…
Цинічний погляд – очі ж плачуть,
собаки виють – самота.
Чи може бути якось наче? -
колись хоч раз спитай…
Дзвінок дверний проймає душу,
Та це лиш мить і не згадать.
А голос  тиши  розум душить, -
у цьому навіть благодать...

Мені боліло до нестями!
Тремтіли ноги - невстоять.
Розгризені душевні рани,
але ні за що не ридать!

Накинути на плечі чорну куртку,
І світ за очі їхати – асфальт.
вдихати ротом  пустку
і просто почекать.
Мене такою не побачать,
Я ж з тої породи сильних
тих відданих, вірних – собачих.
яких нещадно били…
А зараз їхати, бігли, стояти, іти…
І може навіть себе десь зустріти.
Злякавшись - втекти,
І знову самотньо тремтіти…

p.s
Це світ істот, яких можливо замінити – іншими.
Болить до часу, сумно – полічити дні…
А хочеться, я знаю, бути  важливішими -
ці почуття завжди смішні…