Полинь

Паморозь впаде світанків, мабуть останніх.
Пам'ять відмірює на терезах спогадів клапті,
Сповідь моя опівнічному сонцю та сивим вітрам.
Ранам ятритись до нового рясту. Ще до світання
Далеко. Смарагдовим сяйвом, гіркотою втрати
Грає кришталь. Буде боліти. І на руїнах храм

Новий зросте. Ідол на тебе схожий. Ігри у бога.
Лячно? Холод пекельний в наші серця приходить,
Коли вже нема сьогодні й не буде завтра.
Я лише лялька з воску, а ти – закляття. Моя дорога
Степом безкраєм, в травах полині. Та не підходь
Так близько – чорна скорбота надто солодка мантра,

Все що довкола – примара, фатаморгана в тумані.
Все догоріло давно, залишаючи попіл холодний
З вогнищ жертовних. Слід під дощем зникає.
Я у вінку зеленім забутого літа, Ні не пораниш,
Мертве не чує болю. Спить у землі, як змій,
Доки не скличуть грози соки весни. Звикаю

З вежі високої падати в прірву, в темінь. Де ти,
Моя отруто, срібло-дурман полинний? Линуть
Намарне в безвість німі молитви мертвому нині богу.
Стежку до божевілля висвітив ясний місяць із висоти
Я віддала б усе, щоб зупинити мить, хоч на хвилину.               
Щастя моє, не долетить пісня скорбот моїх до твого порогу.               

19.10.2014