Вероника Тушнова-Хват Вчерашний дождь

Вчорашній дощ
Останній лист багряний
Зірвав з дерев в оголенім гаю.
Я вийшла через зарості бур'яну
В осіннє поле й в самоті стою.
Все йде своїм призначеним порядком,
Заздалегідь відомим і мені:
Чорніє гичка по розритим грядкам,
Мокріють щіткою руді рядки стерні,
Блищать під сонцем позолочені уранці
Весняно-свіжі паростки з землі...
Чіпає вітер їх із ніжністю та пестить,
Як мати пестить дитинча по голові.
А журавлиний клин,
Сумний й печальний трохи,
На мові щось курличучи своїй,
Летить у вирій синьої дороги
В далекий теплий край,
Весь сповнений надій ...
Ну, от і все!
І добігає літо,
Де один одного ураз зшукали ми.
Та вперше не боюся я помітить
Прикмети неминучої зими.
Зимі, яка несе свої загрози
Садам і людям – нас не розлучить.
Біля вогню, у лютії морози
Вогонь кохання зможе нас зігріть!

ОРИГИНАЛ:

Вчерашний дождь
последний лист багряный
сорвал с деревьев, рощи оголя.
Я вышла через заросли бурьяна
в осенние пустынные поля.
Все шло своим положенным порядком,
заранее известным для меня:
ботва чернела по разрытым грядкам,
рыжела мокрой щеткою стерня,
блестели позолоченные утром
весенне-свежей озими ростки...
Их ветер трогал с нежностью,
как будто
на голове ребенка волоски.
А журавли,
печальные немного,
на языке гортанном говоря,
летели синей ветреной дорогой
в далекий край,
на теплые моря...
Ну, вот и все!
И нету больше лета,
когда друг друга отыскали мы.
Но мне впервые не страшны приметы
недальней неминуемой зимы.
Зимы, грозящей и садам и людям...
Ну, что она отнимет у меня?
Ведь мы с тобою
вместе греться будем
у зимнего веселого огня!


картинка из Сети