Сумнiви

Моє життя, навіщо жити?
Надіятись, чогось чекати…
Чи довго будеш мене бити?
Багато б відповідей знати.

Чи в Бога є кермо, що править?
Чи доля щось своє мудрує?
Здається, іноді  хтось травить,
Як над душею біль вирує.   
   
А днина йде, летить та скаче!
Спішить покинути навіки.
І чую я, як серце плаче,
Розсолом заливає віки.

Життю на місці не сидиться -
Хвилини мчать, немов скажені!
То ж хвилюватися годиться!
А нам все рівно. Навіжені…
 
Ото ж себе завжди питаю,
Чи зможу більше досягнути?    
Та зовсім відповідь не знаю.
Мене тримають тії пути?

Кому мої думки потрібні?
Чи хтось в них буде копирсати?
Чи може помисли ці дрібні?
Не треба, досить вже писати?    

Шепоче серце: - Може й треба!
Щоб чиїсь струни задрижали…
Щоб глибоко, під самі ребра
Слова, як музика, дістали.
 
То ж досить сумнівам доречним!
Я вже берусь за нові стяги.
Скажу: - Геть! - хвилям суперечним.
Дай, Боже, ще мені наснаги!

Живи, твори, плекай, Людина,
Свого життя якісь сценарії!
Щасливою хай буде днина!
Й летять до неба твої арії…   
               
                25.08.2013 р.

Картина з інтернету.