В решітці вікна важелезній
легесеньке марево неба
шкребе мою душу, як лезом,
а я мов незряча амеба.
Але я, можливо, й амеба,
і зовсім звичайна людина.
Буває й високого треба,
коли моє серце – льодина.
В таку незбагненну хвилину
полину очима до неба
і погляд у синяву кину,
щоб Богу сказати що-небудь…
Амеба
© Copyright: Юрий Ош, 2014
Свидетельство о публикации №114101609561
Свидетельство о публикации №114101609561
Рецензии
