Вичне дежавю

Мені набридло помилятись
Бо завжди боляче як вперше ,
І серед ночі прокидатись
Бо дуже швидко б'ється серце .

Вмикати світло, йти у ванну,
І знову пити ті таблетки,
Бо біль в середині їсть душу
А в голові стирчать проблеми.

Ось і прийшов кінець всім мукам
Коли настала та межа,
Де стрес та нерви взяли гору,
Я у лікарні , в мене рак.

І закінчились всі шукання,
Надій на щастя вже нема ,
Залишилось мені не довго,
А в глибині лиш пустота.

Самотній був, таким зістався
І не підтримає ніхто,
А нерозділене кохання
Завжди і в кожного було.

Потрібний час і віра в краще
Життя нагородить усіх,
Якщо ти хочеш так і буде
А склавши руки вчинеш гріх.

І неочікувано дуже
Раптово як в пустелі сніг,
Зустрів її в підїзді дому
І мертво впав я коло ніг .

Вона на щастя не зомліла
І принесла мені води,
Допомогла мені підвестись
Та відвела у нікуди.

Отямившись побачив стелю,
Піднявши голову - її,
І ця картина наче з раю :
Стоять сніданок, сонце, ми.

І дякую своїй я долі
За ангела шо прилетів,
Інакше б я уже не дихав
А дощ би  прах мій тихо змив.

З лиця нікчемної землі
Де лиш одні розчарування,
З якої хочеться піти
Та шось примушує триматись.

Бо все життя це ніби гра,
Як дошка шахматна воно,
Ти обираєш хід в майбутнє
А вірно чи ні цього не знає ніхто.

Твоя дорога це ж не зебра
Забудь на завжди ці слова,
Бо це усе твоїх рук вибір
А межі ставиш лиш ти сам.

 Але повернемось до мене,
Облишимо ці балачки,
Я просто висказатись хочу
Все ж, скоро буде ніколи.

Бо лічені залишились мені години,
А відрахунок долі вже пішов,
І хочеться провести в радрсті безцінні ті хвилини
Із світлим янголом що сам мене знайшов.

Іти по вулиці тримаючись за руки,
І мозок вимкнути занурившись у тишу,
Вімкнувши музику в одні на двох навушники,
Та насолоджуватись дотиками вітру.

І це тривало досить довго
А всі моменти шо були,
Залишаться  в мені на вічно,
Хоч буду змушений піти.

Та сенс у тому що були ,
Бо цих моментів вже немає ,
Тепер вони лише у сні,
Моя душа знову страждає .

І в житті почалась попередня сторінка
Бо ніщо не є вічне і всьому приходить свій час,
Я прокинувся вранці а на столі записка :
"Вибач коханий та ця історія не про нас" .

І тепер в собі я відчуваю дежавю
Бо я пишу а хтось стирає ,
Нескінченний роман про долю свою
Який все одно завершенню добігає .

А я просив то ніби й не багато,
Не хотів грошей чи славу величезну мати,
Лиш знайти свою людину
Яка на мене буде чекати.

Щоб не бути "Forever alone"
І не тримати все в собі,
Мати моментів альбом
І переглядати його разом  в старості.

І все шо залишається
Зібрати речі та піти,
В далеку і спокійну подорож
Де будуть лиш мої думки.

Блукати лісом, йти полями,
Підкорювати гори над морськими берегами,
Присвятити час самому собі
Та увійти на той світ спокійно десь там на самоті.

 І ось нарешті дочекався жахливої хвороби апогею,
Тепер лиш можу прилягти я з посмішкою серед нив
Та пошепки балакати з собою,
Що буду у раю я точно не один ,бо відлечу туди ,де нас таких багато.