Ще зеленіють вії горобини,
А ягідки вже полум’ям горять,
І щось пісенне з кетягів тих лине,
Так, ніби хоче душу обійнять.
І мружить серпень, мов дитя, повіки,
Сміється людям щиро, залюбки.
У цій красі хіба найліпші ліки,
Бо серце забуває про роки.
Мій дух у літі теплому і досі,
У смокінгу смарагдовім ще гай,
Навшпиньки у життя крадеться осінь,
А я шепчу тихенько: “Зачекай...”
“І не питай мене чому”, - прошу я,
Бо я й сама не знаю до ладу`.
У вересня жовтенька вже кошуля*,
А в листопаді – сіро так в саду...
* (діал.) сорочка
Фото Сергія Антонова
I не питай
© Copyright: Валентина Чайковская, 2014
Свидетельство о публикации №114101608162
Свидетельство о публикации №114101608162
Рецензии
Ну, листопад, так листопад.
Ведь не придет же он до срока.
И хорошо, что лето не вернуть назад.
Бо зелень дуже ріже око!
Игорь Тарабокио 18.10.2014 09:09 • Заявить о нарушении
Ведь не придет же он до срока.
И хорошо, что лето не вернуть назад.
Бо зелень дуже ріже око!
Игорь Тарабокио 18.10.2014 09:09 • Заявить о нарушении