Димчо Дебелянов. Коли на землю зiйде нiч томлива..

Димчо Дебелянов
Коли на землю зійде ніч  томлива...


Переклад з болгарської Любові Цай


Коли на землю зійде ніч томлива
і зморний день в далекий край полине,
неначе тінь сполохана, тремтлива
блукаю темним садом самотинно.

Вслухаючись із трепетом чудовним
до слова кришталевого мовчання,
згадаю давнє з сумом невимовним
і сонця променистого сіяння.

Так ранить серце скорб необорима,
і кров’ю розквіта щемлива рана, 
спалахує тривога невгасима
від іскор, що розсипалися рано.

Покрай фонтану плачу непотішно…
Ось ті, хто п’є зі мною тугу кволу —
вербиця листя скинула так спішно,
і кипариси сонно хилять чола.

***

Оригинал:

Димчо Дебелянов
Когато нощ се спусне над земята…


Когато нощ се спусне над земята
и морний ден в незнаен край замине,
самин кат плаха сянка в тъмнината
заскитвам аз сред тъмните градини.
 
И дълго вслушан с трепет непонятен
в словата на кристалното мълчанье,
аз спомням за деня си невъзвратен
и пролетното слънчево сиянье.
 
Предчувствье смътно болен дух обзима,
избликва кръв из цъфналите рани
и пламва мъката неугасима
зарад искрите, рано разпиляни.
 
Тогава морен спирам край фонтана
и плача с тях — те мойта скръб дозели, —
оголени върби през есен ранна
и кипариси в сън чела навели.