Про що уже благати я не знаю,
Думки мої давно уже не ті,
І все ж таки одне я все благаю,
Прошу мене забрати із землі.
Набридло усе те, що нині бачу,
У людих лише заздрість і журбу,
Й не соромно, що інколи я плачу,
За тих хто все один. І не буду...
Благати я для них все тої долі,
Щоб всі вони жили немов в раю,
Бо всі вони живуть ніби у колі,
Нещатя, безнадійності й жалю.
І коло це, творіння саме людства,
Створили його ви, і просто так,
Вбиваєте своїх, та це "паскудство",
І вам уже, сподобався цей смак.
Живете ви в багацтві і коханні,
А де-хто і не знає про життя,
І в кого ще жалість, той останній,
А інші попадуть, у небуття.
Та я цього чекати, не бажаю,
Я бачити цього, не маю сил,
І грішне я прошу, звичайно знаю,
Прошу моє життя, зітерти в пил.
09.10.2014
***
© Copyright: Евгений Иваниченко, 2014
Свидетельство о публикации №114101403067
Свидетельство о публикации №114101403067
Рецензии