Icтина

      

Сидять учні на уроці,
З телефонами в руках.
45-ть хвилин в мороці,
І нічого в головах.

Їм тепер не до науки,
Долар, євро в голові.
Ось такі тепер онуки,
Гроші тільки на умі.

Думати всі перестали,
Не читають і книжки.
Їх проблеми теж дістали,
Чвари, бійки і лайки.

Нема спокою у домі,
У громаді роздирай,
Виростають в непокорі,
Все дістало через край.

Злість у душах і зневага,
До громади і людей,
Не в честі тепер повага,
Проявилась у дітей.

Що таке добро - не знають,
Бродять зграями вони.
Б’ють, руйнують, нападають,
Не відчуваючи вини.

Поступають, мов, вандали,
Все руйнують, що святе.
Зовсім розуму не мають,
Покоління в нас таке.

Негатив один в громаді,
І проблем хоч відбавляй,
Старики життю не раді,
Просять Бога – забирай.

На це боляче дивитись,
Як сьогодні живимо.
Не успіли озирнутись,
Відчувати стали дно.

Переріс конфлікт у бойню,
Землю кров’ю залили,
І бодаємось за волю,
Гинуть молоді сини.

А за що, вони не знають,
Віддають своє життя.
І від ран тяжких страждають,
Жаль немає вороття.

Повернути час не можна,
Все своїм йде чередом,
Люди зрозуміли пізно,
Що йдемо не тим шляхом.

Заблудились, наче вівці,
Все блукаємо роки.
І не стали ми мудріші,
А нажаль, все навпаки.

Ми самі у цьому винні,
Що нами правлять барани,
Кидають нам слова крилаті,
Про нас не думають вони.

Всі перестали працювати,
До чарки руку потягли,
Що буде потім, наплювати,
Ми свою гідність пропили.

Нам треба люди зупинитись,
І розпочати з чистого листа.
Жити у мирі, а не битись,
У цьому істина проста.