Напиши мені листа,
розкажи про те що буде.
Наша істина проста,
Ми всього - навсього люди.
І чекаємо завжди,
кроку першого від інших.
замість того щоб іти,
так би щастя було більше.
Боїмося своїх снів,
Темноти, чужої нудності.
Змій, комах чи павуків,
лиш не власної нерішучості.
Беремо не віддаючи,
повні кармани набиваємо.
Лиш останні дні живучи,
Ми про спокуту благаємо.
витрачаємо свої дні,
на безглузде чекання кращого.
А коли вже гаснуть вогні,
ми все скидаємо на "пропащого".
помічаючи щось лихе,
замість виправити - тікаємо.
Ось життя наше і таке,
що ми вічно усі страждаємо.
а мораль тут доволі простою є,
і вона доступна усім
"отримує щастя лиш той,
хто сповна його віддає".
Люди
© Copyright: Тамара Сторчак, 2014
Свидетельство о публикации №114100700757
Свидетельство о публикации №114100700757
Рецензии