Пам ятаю
Не до мене були твої вірші.
Ні близьким мені був, ні далеким.
Але зараз від цього не ліпше.
Коли літо горіло від спраги,
Я від тебе вже відпочивала.
І відсутність твоєї уваги
Мене бавила, геть не лякала.
Коли осінь посіяла листям
Я здається, й забула про тебе.
Так, як можна забути про пісню
Котру слухав - закинув. Так треба.
Вже давно зима сипала снігом
А мені сон наснився - був віщим.
Твій дзвінок не розтопить той криги,
Але й досі питаюсь - навіщо?
Свидетельство о публикации №114100703741