Ці діти, мовби як усі — є мовчуни, є дзиги,
У світі вчених їх чи визнають, чи ні,
Зернятка золота у громадді піску — індиго,
З’являються усе частіше в наші дні.
Утаємничені знання із неземної книги
В них закодовані, і послані до нас.
Маленькі діти з аурами кольору індиго
Уже вивчають світ, що втратив глузд і час:
Розкручене, розхитане кермо цивілізації,
Прогрес несе кудись, руйнуючи шосе,
Керманичі сп’янілі вщент, засліплені азартами,
За виграш свій на карту тупо ставлять все!
Ковтаючи адреналін у ігровій залежності,
Не зчулись, як служити стали Сатані,
В рулетці гри розкручені народні преференції,
Та що вони, уся Планета у вогні!
Індиго — дітки, посланці від Бога, янголятка,
Ідуть в наш світ різноманітного сміття.
У прірви на краю — маленькі хлопчики й дівчатка,
Щоб врятувать від божевільності життя.
Iндиго
© Copyright: Людмила Киреева-Силенко, 2014
Свидетельство о публикации №114100702523
Свидетельство о публикации №114100702523
Рецензии