Ранок.Осінь.Сонце тільки сходить.Хочеться взяти гарячу каву і сховатися під ковдру.А треба одягатися,кудись іти.А там люди.Багато людей.І всі похмурі,непривітні.І повітря навколо них морозне.Не хочу,але треба.
Осінній ранок...сам не знаю,
Чому несе мене до краю.
Навколо - сонце,в мене - хмари,
І не знайти мені стожари.
Скільки під ковдру не ховайся,
Тепліше тілу вже не буде.
А за вікном - вітер і холод.
Крижані люди...всюди люди...
О свята філіжанко кави!
Зігрій,наповни мою душу!
Мені не любі їх забави...
Не хочу йти...та мушу...мушу!
Розбийте кригу неба цього
І хмар шовки порвіть на дрантя.
А ні - не схочу я нічого,
Бо вже не матиму завзяття.
Бо вже не матиму повітря,
Яке вдихну на повні груди.
Не зробим теплим це століття-
Наступне теплим вже не буде.
Записки соцiопата...
© Copyright: Полуночный Ангел, 2014
Свидетельство о публикации №114100607177
Свидетельство о публикации №114100607177
Рецензии