ти обрізаєш минуле, як у полі колосся
люди обожнюють мати, та мало хто просить
дощ витирає зайве і вічне
що з того, як хтось покалічеться
слизько стає на бруківці, світло тікає у морок
я забуваю твій номер, я повертаю вівторок
свято мерзне поволі, люди радіють осінньо
спогади на шкірі - вважай за проміння
вважай -доки я вдяагюсь тепліше - дощить
припустимо, погляд - це просто остання мить
передвісник блаженства, відсутність турбот
коли нарешті на двох один рот.
коли нарешт на двох один рот
© Copyright: Виктор Берллин, 2014
Свидетельство о публикации №114100605976
Свидетельство о публикации №114100605976
Рецензии