Зальотні думоньки мої
Летять в село, де в хаті пустка,
Крізь стріху падають дощі,
І стеля вже, як в дірах хустка.
Та що розлука для душі?
Бо ж небо – спільне понад нами!
Нема для щирості межі,
Серця не бродять манівцями.
Зальотні думоньки мої
Теплом наповнені і літом,
В них пестять тишею гаї,
Літає бусол десь над житом.
За обрій доля стелить шлях,
Там вітер грає на бандурі,
А льон у синіх весь шовках,
Геть відганяє дні понурі.
І я, закохана в красу,
Гоню сльозу із сьогодення...
Дитям любов свою несу –
У серці, в слові, навіть в жменях.
Чарує серпня зорепад,
І вмить загадую швиденько,
Щоб мир прийшов у край та лад!
Чи чуєш зичення ці, Ненько?
Украiнi
© Copyright: Валентина Чайковская, 2014
Свидетельство о публикации №114100504108
Свидетельство о публикации №114100504108
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.