Весна її життя подарувала,
Дала її красу усіх світів,
Вона її по справжньому кохала,
Та я це зрозуміти не зумів.
Цвіла вона єдина ніби в світі,
Пелюстки простягала до небес,
Цвіла вона і пахла усе літо,
Та я був жахливіший ніби пес...
Її там посадила чіясь мати,
З любов'ю до природи і життя,
Та я її зумів усеж зарвати,
Послав її навічно в забуття.
І кинув її просто як непотріб,
Гадаючи, що знову відцвіте,
Та зараз я повторю собі в котре.
- Прости мені, прости мені за все...
03.07.2014
м.Умань
Забут й кв тц
© Copyright: Евгений Иваниченко, 2014
Свидетельство о публикации №114093010262
Свидетельство о публикации №114093010262
Рецензии