Загрубiлi... Перевод Светланы Груздевой

Рядно холодне, дощове тче осінь,
І позолотою блищать нитки.
Ми причаїлися за ним, назовсім
Забуті вереснем одинаки.

Ще поряд серце ніжне радо грає,
Та зник ліміт хвилин, де ми удвох
Ішли веселково безмежним краєм.
Став перепоною – чортополох…
Як дерли шкіру,  колючки – це  цвяхи
(Стирчать для того, щоб пізнати біль)!
А ми, безумці, чи ж бо ні – невдахи:
Лизали кров, яка на смак мов  сіль…

Та зникли разом… Дощова тканина
Швидким конвеєром плила з хмарин.
Чи наші душі загрубілі винні,
Що ми:  де  разом – кожен сам, один?..

Перевод Светланы Груздевой - http://www.stihi.ru/2014/10/01/743

Сукно дождей  ткать продолжает осень,
И позолотой высветилась нить.
И притаились мы за ним, как оси, 
Какие не дано соединить…

Хоть рядом сердце радостно играет,
Лимит минут исчерпан,  – вот подвох…
Шли радужно мы безмятежным краем,
Преградою нам стал – чертополох...

Сдирали кожу те колючки-гвозди
(торчат затем, чтоб мы узнали боль!)
Безумцы, неудачники мы, вроде:
Лизали кровь…на вкус она как соль…

И – смыла ливня грубая холстина,
Похожая на сход в горах лавин!..
Иль души огрубелые повинны,
Что мы, где вместе, – каждый сам, один?..