О реформах

               
    «Всякая душа да будет покорна высшим властям; ибо несть власти не от Бога, - существующие же власти от Бога установлены» (Рим. 13, 1); «Ибо начальник есть Божий слуга, тебе на добро» (Рим. 13,4).(Зрозуміло що йдеться про владу і керівників,які дотримуються Божественних Законів).
     Як сприймає виборець владу? Це питання неоднозначне та надзвичайно важливе. В правосвідомості більшості громадян існує чітке усвідомлення того, що народ  споконвіку був, є і буде джерелом влади. Дане основополагаюче начало закріплено в ст.5 Конституції України, яка визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ, шляхом демократичних виборів делегує свої повноваження і  здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, тобто, через законодавчу, виконавчу та судову влади.
       Загально відомо, що політика є концентрованим вираженням економіки. Якщо власником більшості основних засобів виробництва не є  держава, а власниками є приватні особи,  держава має в рівній мірі захищати права і інтереси тих, хто справедливо і на законних підставах володіє засобами виробництва та права і інтереси усіх інших громадян.            
       Оскільки виборці, якими є і власники засобів виробництва та інші громадяни,обирають, уповноважують, наймають владу захищати їх законні права і інтереси.
      Вибори є одним із самих дієвих засобів контролю громадян за діяльністю влади.   
      Виборці також чекають від влади дій, які свідчитимуть про те, що влада захищає інтереси народу   України, держави, а не виконує волю та бажання олігархів та керівників  деяких іноземних держав.   
  Ще свого часу відомий італійський філософ Ч.Бекаріа писав, що люди, об’єднавшись в суспільство та створивши державу пожертвували частиною своєї свободи для того, щоб найбільш повно користуватися тією свободою що залишилася. Історія переконливо і неодноразово свідчить про те, що у випадках обмеження та порушення прав і свобод громадян, які відповідають Вищим, Божественним законам, загально людським цінностям, відбувалися усім відомі певні події, в тому числі революції, які в певній мірі сприяли настанню  розплати та ствердженню справедливості. В арсеналі українського народу, який протягом тисячоліть  виживав під будь яким ярмом є безліч засобів самозахисту з Божою допомогою навіть без революцій. Тому усім бажано врахувати  дух українського народу, та що українці, при всіх недоліках, репресіях  сталінсько-брежнєвської систем, які справедливо засуджено, були і є однією з найбільш духовних, освічених та розвинутих націй світу.
   
        Якщо влада не виконує свої обов’язки люди скидають її представників на смітник, в т.ч. в прямому сенсі, та, як це було в м. Рівне. Чим більше буде беспорядків, тим швидше «дружні» держави можуть оголосити територію України такою, що втратила керованість і можуть ввести, з дозволу ООН, свої війська і «тимчасово» встановити своє правління. Це мають з усією відповідальністю розуміти патріоти і псевдо патріоти, які «боряться» за незалежність України махновськими та їм подібними методами.
   В даний час деякі діячі і партії нав’язують своє розуміння націоналізму.   Якщо націоналізм  це гордість за свою   націю, країну, усвідомлення своєї національності,збереження та  примноження кращих традицій, культури своєї нації, повагу до інших націй, народностей, дружнє,незалежне мирне співжиття з ними-це добре.Якщо націоналізм, це поважне ставлення до  людей, незалежно від того, якою вони мовою розмовляють, якщо націоналізм це справедливість,законність та доведення життєздатності нації тільки самим фактом існування передової і прогресивної високосамоорганізованої,еконосічно незалежної нації, високодуховної   нації, люди підтримають такий націоналізм.
       Мабуть  мільйонам громадян не по дорозі з тими націоналістами,які в будь спосіб доводять і готові доводити перевагу своєї   ідеології. Будь яка ідеологія не варта ломаного гроша, коли її правота доводиться шляхом ігнорування демократичних законів, пролиття крові. Таким «націоналістам» люди не вірять.
      По великому рахунку ідеологія, яка панувала в колишній державі нав’язувала громадянам свої жорсткі правила та створювала більш-менш терпимі умови для життя. Прямо протилежна ідеологія навпаки створювала і створює такі умови,в яких людина для того щоб вижити змушена сама дотримуватись запропонованих правил, які також ставлять значну частину громадян майже в напіврабські умови.
       Влада зобов’язана забезпечити виконання вимог Конституції і законів в державі та забезпечити гарантований  Конституцією України принцип рівності усіх перед законом. Влада, яка не виконує зазначені та інші передбачені законом обов’язки  є тимчасовою.
      Історія незалежної України  переконливо підтверджує це та свідчить, що невідворотно реалізується Біблійське вчення про те, що «  беззаконники всі будуть знищені, і майбутнє нечестивців — загибель.» (36 Псалом, 2 Петра, 2, 2 Фессалоникийцам 2:8, Притчи 11:6).До того ж аналогічну долю беззаконників пророкують практично усі релігії.
      Виборці чудово розуміють, що влада не може негайно покращити рівень життя громадян, адже дія економічних законів не є підконтрольною владі і потребує часу для створення умов  для їх реалізації.
      Класичний висновок про те, що суспільне буття визначає свідомість  до цього часу ніхто не спростував. Тому, твердження про те, що для того щоб провести позитивні реформи потрібні нові люди є однобоким, оскільки в державі  має існувати система, у якій все сприятиме формуванню справжніх професіоналів та реалізації прогресивних ідей, у якій всі будуть зобов’язані виконувати передбачені законом обов’язки в інтересах усіх громадян, держави, у власних інтересах  та нести передбачену законом відповідальність за  не виконання передбачених законом обов’язків. 
      Тільки та влада, яка розуміє і втілює в життя зазначені принципи спроможна провести позитивні реформи і утриматись при владі. Адже влада, це здатність керувати державою в межах, які встановлено прогресивними, демократичними законами.

        Виборці чудово розуміють що є питання які влада може вирішувати в межах діючої системи і чинних законів, фактично без будь яких матеріальних витрат.
        В першу чергу це забезпечення  реалізації конституційного принципу щодо рівності усіх перед законом.
         Довіра до влади закінчиться тоді, коли влада не буде виконувати свої обов’язки по забезпеченню дотримання вимог законів органами державної влади, судами, правоохоронними органами з метою захисту прав і свобод громадян та інтересів держави.
          На даному етапі розвитку суспільства і державності забезпечення дотримання вимог законів можливе в першу чергу завдяки принципу справедливості і невідворотності покарання за порушення законів.

          За діючими в державі законами, які як правило відповідають Вищим Законам передбачено дисциплінарну, матеріальну,адміністративну та кримінальну відповідальність.
          Адже безвідповідальність породжує бездарні  накази, виконуючи які гинуть невинні, безвідповідальність породжує незаконне заволодіння чужим майном, ухилення від сплати податків, корупцію, незаконні судові рішення, в т.ч.незаконні засудження, анархію і махновщину, реалізацію неякісних товарів, неналежне надання медичної допомоги, в т.ч. з метою економії бюджетних коштів скорочення бригад швидкої допомоги …
 
      В першу чергу відповідають за виявлення порушників законів і притягнення їх до відповідальності органи СБУ, мылыції,прокуратура і суди.
      Але, для того, щоб зазначені органи належно виконували свої обов’язки потрібно щоб   у них також діяла система відповідальності.
         При тому рівні юридичної відповідальності суддів, який є в державі, малоймовірно, що наступить юридична відповідальність суддів за постановлення незаконних рішень.   
         Про це свідчать факти. Щорічно вищестоящими судами скасовується  біля  10 тис. судових рішень, а  до дисциплінарної відповідальності притягується тільки біля 100-150 суддів. В 2013 році тільки одного суддю засуджено за постановлення завідомо неправосудного судового рішення.
         При цьому  недосвідчені судді не знають, що існує крім « реальності», яка викладена в судових рішення   також і об’єктивна реальність, фактичні обставини, які ніякі рішення і діяння змінити не  взмозі.
         При прийнятті рішень, вчиненні діянь, які не відповідають фактичним обставинам, законам судді та інші особи, які це робить  вступають в першу чергу в протиріччя з Духовними законами, з державою, суспільством,з власною совість, нормами моралі, з власним я. До того ж деякі психологи стверджують, що ті, хто приймає з даної точки зору незаконні рішення, вчиняє інші незаконні дії відчуває обов’язок компенсації за власний рахунок причиненої шкоди.
        Біблія стверджує, що така компенсація і кара за беззаконня діє до четвертого покоління.
        У випадках неналежного виконання обовязків, порушення вимог законів, навіть у випадках залишення в силі незаконних судових рішень,наділені владою несуть подвійну відповідальністью. Ще в давнину було відомо, що суддя чи чиновник, які прийняли несправедиве рішення,приймають його проти себе.

        Як впливають такі протиріччя на суспільний  стан, стан здоров’я таких осіб достовірно  не встановлено. Але нічого хорошого такі випадки  не несуть.

      Для того, щоб в органах прокуратури і судах справедливо і неухильно дотримувались вимог законів не потрібне додаткове фінансування.
      До прикладу, чи потрібні додатково державні кошти для того, щоб в Генеральній прокуратурі   читали звернення громадян і розглядали їх як того вимагає закон?      
       В даний час непоодинокі випадки, коли в ГПУ навіть не читають звернення громадян, а тільки  дивляться в яку прокуратуру області їх  перенаправити.
 Так, три звернення громадянина до ГПУ про те, що справу у якій заступник прокурора області виніс незаконні постанови про закриття справи та про позбавлення його статусу потерпілого, а шахрая, який незаконно заволодів майном кожного із   трьох осіб в особливо великих розмірах та понад 5 місяців утримувався під вартою  звільнив, а справу по основних обвинуваченнях закрив, направлялись до прокуратури області. Відповідно до вимог закону відповідь на такі скарги має право надати тільки прокурор області. Але відповіді – відписки надавали прокурор відділу, начальник відділу прокуратури області.
         Чи є надія сподіватись, що під час розгляду цих скарг прокурори  звернути увагу на той факт, що прокуратура області закрила справу через відсутність доказів вини шахрая, а після цього суд визнав його винним у службовому підробленні з метою заволодіння коштами в особливо великих розмірах. Оскарження до суду бездіяльності прокурорів завершилось тим, що суди усіх інстанцій відмовили у задоволенні скарги навіть не витребувавши і не вивчивши справу, яка чомусь зберігається не в суді, а в прокуратурі. Суди  дійшли висновку про те що порушено строк оскарження постанови про закриття справи, але рішення всупереч вимогам законів прийняли не про відмову у розгляді скарги, а фактично не розглянувши скаргу по суті відмовили у її задоволенні.   
    Схоже всім це байдуже, навіть незважаючи на запевнення новопризначеного Генерального прокурора про те, що усі незаконні постанови про закриття справ буде скасовано, а винних покарано. Мабуть в органах прокуратури діє проста схема безвідповідальності. Як правило скарги і справи не вивчаються, а скаржникам роз’яснюють, що  вони мають право оскаржити їх рішення до суду. То для чого ж тоді прокуратура коли вона не виконує передбачені Конституцією України і законами обов’язки, вирішення усіх основних питань переводить на суди?   
       Інша скарга громадянина на дії працівників прокуратури міста Києва, які при наявності незаперечних доказів постановлення суддями ВГС трьох незаконних судових рішень, в т.ч. на підставі двох фіктивних актів, які складено працівниками Рівненського апеляційного суду та ВГС навіть не дали відповідь заявнику, а другу заяву, зробивши вигляд, що не було першої заяви,  направили на розгляд тих, чиї дії оскаржуються.
        За результатами розгляду повторного звернення з прокуратури м.Києва повідомили, що підстав для порушення справи немає оскільки в діях суддів немає ознак  злочину передбачених ст.11 КК України. Тобто, в прокуратурі м.Києва чомусь не відомо, що наявність чи відсутність  ознак складу злочину має визначатись згідно з відповідною статтею особливої частини КК України, а не за ст.11 КК України, яка відсилає до особливої частини КК України.
      В прокуратурі м.Києва також дійшли незаконного  висновку про те, що проведення досудового розслідування щодо суддів буде тиском на суддів, але зясування фактичних обставин справи не буде  тиском на суддів, тому суддям і далі без юридичної відповідальності можна постановлювати завідомо неправосудні рішення.
        Прийняття аналогічних  рішень поставлено в органах прокуратури на конвеєр в першу чергу можливо тому, що при діючій системі відповідальності, вірніше безвідповідальності в судовій системі надто мала ймовірність того, що у справі щодо судді буде прийнято законне рішення. Як правило для захисту своїх суди знаходять будь які способи виправдати колегу, а прокурор, який направив таку справу до суду отримає як мінімум перспективу звільнення з посади.
         Для підвищення відповідальності суддів  бажано законодавчо передбачити вивчення і аналіз причин скасування кожного вироку, постанови, ухвали суддів, судів органами суддівського самоврядування та систему суддівського контролю за законністю результатів такого вивчення.
        Також бажано, щоб органи прокуратури виконували вимоги закону про проведення досудового розслідування за заявами про постановлення суддями завідомо неправосудних рішень. Кримінальний процесуальний кодекс України зобов’язує слідчого, прокурора протягом 24 годин зареєструвати в єдиному реєстрі досудових розслідувань усі заяви і повідомлення про вчинення кримінального правопорушення не допускаючи відмови у їх реєстрації та приймати рішення про наявність чи відсутність складу чи події злочину тільки за результатами досудового розслідування. Однак, схоже зазначені вимоги закону  не для  прокурорів і суддів. Прокурори фактично не реєструють заяви і повідомлення про вчинення кримінальних правопорушень суддями придумавши «свій закон» про те, що досудове розслідування щодо суддів буде посяганням на їх незалежність та роблять висновки про відсутність в діях суддів складів злочинів без проведення досудового розслідування. Але для того, щоб уникнути тиску на суддів КПК України, в ст.480-482  передбачив особливий порядок кримінального провадження щодо суддів, оскільки тільки прокурори областей та деякі інші вищестоящі прокурори мають право  повідомляти про підозру.
       Суди як правило підтримують «свої закони» та всупереч вимогам законів відмовляють у задоволенні скарг на таку  бездіяльність прокурорів.   
        У прокуратурі і в судах навіть відмовляють у проведенні досудового розслідування  щодо судді, який демонстративно, відкрито  сфальсифікував  вирок, навівши на його другій сторінці достовірні показання двох свідків про те, що вони колись, раніше бачили, що світло на мотоциклі учасника ДТП було справне, а на четвертій сторінці вироку зазначив, що ці ж показання свідків спростовують інші докази про те, що освітлення на мотоциклі перед ДПТ не випромінювало світло та без будь яких інших доказів      засудив невинну людину.
         Судді апеляційної та касаційної інстанції не  звернули увагу на такі «дрібниці», як постановлення завідомо неправосудного вироку шляхом фальсифікації показань свідків та не скасували явно  незаконний вирок. Як наслідок людину бездоказово засудили, а суддя і державний обвинувач отримали підвищення.
           Основною причиною відмови прокуратури і судів   у  досудовому розслідуванні  щодо судді районного суду був той факт, щодо вищестоящі суди не скасували вирок районного суду.
          Але, відповідно до КПК України  підставою для відмови в проведенні досудового розслідування можуть бути тільки вирок  або постанова суду щодо судді по тому ж  обвинуваченню якого стосується заява про вчинення злочину.            
          Тобто, усі інші судові рішення, які безпосередньо не стосуються особисто судді, не є підставою не проведення досудового розслідування.
          Навпаки, доведення вини судді у постановленні завідомо неправосудного вироку є підставою для скасування такого вироку.
        Прокурори, всупереч вимогам КПК України також рахують, що розслідування даного факту з метою встановлення істини буде посяганням на правосуддя.
        Мало того, слідчий суддя відмовив у розгляді скарги на бездіяльність прокурора, який відмовився реєструвати заяву про вчинення кримінального правопорушення зазначеними  суддями, оскільки скарга  подана не протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, а протягом десяти днів з дня отримання відповіді з прокуратури.
     Закони і здоровий глузд свідчать про те, що особа не може оскаржити рішення прокурора про яке  їй не повідомили і про яке вона не може і не зобов’язана знати до того як отримає відповідь з прокуратури. Суд апеляційної інстанції скасував таке рішення слідчого судді.
        В подальшому слідчий суддя та апеляційний суд навіть не вивчивши справу по «своїх законах» відмовили у задоволенні скарги на бездіяльність прокурора, який відмовив у проведенні досудового розслідування щодо суддів.
       А що можна сказати суддям усіх інстанцій  ВАСУ, для яких не закон рішення Конституційного Суду України щодо строків виплати заборгованості по оплаті за працю, а закон не діюча постанова Кабінету Міністрів України?
      На жаль у нас є і такі «професіонали» серед суддів усіх рівнів для яких звіти про ринкову вартість та експертні дослідження є висновками експертизи.
         Зрозуміло, що є суб’єктивні і об’єктивні причини які  сприяють такому стану правоохоронної роботи.
       Однією з таких причин є той факт, що практично усі бажаючі можуть офіційно, дякуючи системі платного навчання, і не зовсім офіційно отримати за гроші будь який диплом про вищу освіту. Після отримання дипломів найкращі прямують в бізнес, хто до своїх батьків, хто вигідно продає свої знання і навики. Тих, хто немає ні знань ні навичок у бізнес не беруть тому, що розвалять його. Таких за гроші, по знайомству, користуючись посадою влаштовують на хороші посади в органах державної влади, особливо в контролюючих, правоохоронних органах судах. Нехай розвалюють. У таких «працівників» зелене світло на шляху до керівних посад. Самі прості, неупереджені і значно занижені підрахунки свідчать про те, що в державі на різних посадах, в тому числі на відповідальних працює понад 10 тис. не компетентних працівників. Це немов початок лавини, спроможної знищити навіть державність.
       Чи допоможе люстрація усунути від посад корупціонерів, крадіїв, не компетентних керівників і працівників?
      Щодо цього є різні точки зору. Одні вважають що громадськість допоможе навести лад в державі. Інші вважають, що це дасть змогу додатково збагатитися тим, хто буде ілюструвати, оскільки вважають, що діти бізнесменів, міністрів та інших високо посадовців за вкрай незначним виключенням не попадуть під люстрацію, а ті які підпадуть- вийдуть сухими з води, а люструвати в основному будуть простих,чесних професіоналів за малозначні, формальні порушення. Також є така точка зору про те, що влада, яка не спроможна забезпечити справедливість,законність і правопорядок в державі для того, щоб зняти з себе відповідальність перекладає її  на суспільство. Якщо за результами проведення люстрації буде доведено, що певна особа вчинила порушення законів, в тому числі не довела законність придбання майна, цінностей якими володіє, справедливо притягнута до встановленої законом відповідальності за протиправні дії,то така люстрація не буде політичними переслідуваннями.Для того, щоб вивити порушення законів та осіб, які їх допустили бажано хоча б перевірити як розглядались заяви про притягнення суддів до відповідальності, апеляційні,касаційні скарги, звернення до Верховного Суду України, до Європейського Суду за останні три роки. Це дасть змогу вивити не тільки суддів, які допускали порушення законів, а і тих хто "стояв за цим". За результатами обєктивних перевірок закон дозволялє проводити перегляд судами  рішень за нововиявленими обставинами.Також не було б порушенням законів про неторканість суддів і проведення досудового розслідування заяв про вчинення злочинів суддями.Для того, щоб закони розпочали працювати для початку досить в кожній  області області, у кожному суді апеляційної та касаційної інстанцій виявити і притягнути до відповідальності, після перегляду справ за нововиявленими обставинами, суддів, які допустили найбільше порушень законів.         
         Для забезпечення відповідальності і законності в державі є все необхідне, і закони, і досвідчені чесні професіонали, яких потрібно згуртувати, але для цього потрібна політична воля, сміливість і компетентність  керівництва держави.
      Така ж воля також потрібна і  народним обранцям, першочерговим обов’язком яких має бути приведення усіх законів у відповідність до Конституції, міжнародних правових актів, один до одного.
        Виборці тільки тоді будуть ефективно підтримувати владу, коли її представники на усіх рівнях будуть забезпечувати реалізацію їх законних права та інтересів та захищати інтереси держави.
        Адже законність і справедливість потрібна людям уже сьогодні. 
        Виборці чудово розуміють, що шлях розвитку державності, демократії є складним і суперечливим, особливо  в умовах глобалізації економіки, боротьби за матеріальні та людські ресурси в умовах економічної, духовної, екологічної криз.
       У нашого мудрого народу є віра в Бога, духовність, самосвідомість, є самоповага, самодостатність, є почуття власної гідності, почуття справедливості,  відповідальність перед майбутнім, які допомагали, допомагають, будуть допомагати мати гідну  владу, гідне життя.
      Для цього усім нам потрібно жити по Законах, в першу чергу по Законах совісті і честі.
 


 Адвокат                В.Ф.Свиридов