Я вырастала в Киевской Венеции... Из Лины Костенко

* * *
Я вырастала в Киевской Венеции…
Цвели у нас под окнами акации.
А воды прибывали по инерции
и заливали все коммуникации.
Причалы колыхались и привозы.
Киоски освещались, как киотитки.
Шла полая вода на чернолозы,
мы не страшились эдакой экзотики.
О, как же было весело, как весело
жилось нам на мансардах и террасах!
Там всё махало крыльями и вёслами,
жевали козы сено на баркасах.
Когда уже залитыми кварталами
на лодках приплывали мы из школы,
звенели смехом, солнцем и гитарами
балкончиков причальные гондолы.
И полумесяц золотистым ухом
внимал легендам о князьях и ханах.
Куда-то плыл рыбак заядлый Трухан.
Труханов остров… остров Тугорханов…
И вдруг – война. Замолк соседский петел.
Кругом стропил обугленных трапеции.
А после наводненьем смыло пепел
моей, уплывшей с паводком, Венеции.

перевод с украинского


Лiна Костенко

* * *
Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кістики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів  острів… острів Тугорханів…
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї  дерев'яної  Венеції.