Коли мені самотньо та сумно на душі,
Коли малює осінь на склі вікон дощі,
Коли в нестачі сонця шукаємо тепло,
Коли пожовкле листя до неба піднесло;
Я думаю про волю, незкорений народ,
Про вічність українства, кобзаревих щедрот,
Дивлюсь я у багаття з дитинства знаних рис
І знов поета очі палають, наче хмиз.
Якби ти знав, Тарасе, чим зараз живемо,
Що ми у цьому світі сумлінням назвемо?
Ти був Зорею Правди і прикладом для нас -
Великий Українець у свій нелегкий час.
Коли мені самотньо та сумно на душі,
Коли малює осінь на склі вікон дощі,
Коли рушають люди по щастя за моря,
За покликом сердешним читаю „Кобзаря“.
Батьковi Тарасу
© Copyright: Константин Зоммер, 2014
Свидетельство о публикации №114092810391
Свидетельство о публикации №114092810391
Рецензии