І знову сміються і плачуть…
А я скрегочу лиш зубами –
нуртує у грудях неначе
мелодія вічної драми.
Немає ні сліз, ані сміху
в моєму застиглому серці.
Душа, мов у схованку тиху,
сховалась в собі спересердя.
Сидітиму в схованці, поки
Всевишній покличе в дорогу.
Та тільки жалкую, що роки
не вернуть уже мені змогу
служити народу і Богу.
Драма
© Copyright: Юрий Ош, 2014
Свидетельство о публикации №114092309984
Свидетельство о публикации №114092309984
Рецензии